23 жовтня 1937 року, 70 років тому, криголам "Георгій Седов" разом з судами "Садко" і "Малигин" був затиснутий льодами в морі Лаптевих на 75º19' північної широти і 132º25' східної довготи. Вивести на чисту воду буквально, а не алегорично, ці три судна було нікому — в тому ж морі Лаптевих, але в південно-західній його частині, почався дрейф декількох судів на чолі з криголамом "Ленін" — ці кораблі були винесені з Хатангского затоки. Одним словом, лід Північного Льодовитого океану фактично позбавив на деякий час країну криголамів.
Що означає виявитися в таку пору року затиснутим в льодах, бувалі моряки представлення мають. Пронизливий холодний вітер, температура в декілька десятків градусів нижча нуля, біла безмовність, а головне — повне відчуття безнадійності, коли людина нічого не в силах змінити. Залишається тільки розслабитися і отримувати кайф від того, що саме тебе попало потрапити в таку ситуацію.
Найдивовижніше, що ситуація виникла абсолютно непередбачено, на відміну від тієї, що прогнозував для себе знаменитий Фритьоф Нансен на своєму судні "Фрам" за сорок два роки до описуваних подій. Тоді, в 1895 році, норвежець дрейфував спеціально, щоб ознайомитися з обстановкою, як мовиться, зсередини. Що вийшло у радянських моряків, навіть зараз ніхто толком сказати не може. Чи то це було звичайне головотяпство і надія абияк" до останнього, чи то об'єктивний збіг обставин, але 23 жовтня почався дрейф.
Як би то не було, але як тільки кораблі потрапили в крижану пастку, під цю справу тут же була підведена ідеологічна база, мовляв, "Георгій Седов" і іже з ним шукають легендарну Землю Санникова. Що це була за земля? У 1811 році Яків Санников, що служив тоді у купця Ляхова, "побачив" з північного берега острова Котловий високу землю, до якої він намагався підійти по льоду. Але шлях йому перегородила велика ополонка. За словами Санникова, до цієї землі залишалося пройти всього нічого — не більше 25 кілометрів. Відтоді таємнича Земля Санникова тривожила уяву багатьох полярних мандрівників і дослідників. Її, до речі, намагався виявити і легендарний Нансен, та тільки так нічого і не знайшов.
Під час свого дрейфу "Георгій Седов" двічі перетнув район передбачуваної
землі: один раз із заходу на схід, приблизно по 78-ій паралелі, і
інший раз з південного сходу на північний захід. Але, на жаль і ах, земля виявилася плодом уяви Якова Санникова, якщо хочете, міражем. І щоб це довести, знадобилося 126 років і декілька наукових експедицій.
Є і ще дві важливі відмінності між дрейфами "Фрама" і "Георгія Седова". Перше — дрейф норвежців тривав 1055 днів, а радянських моряків — 812 дні, хоча "Георгій Седов" пробув на північ від 85-ої паралелі в два з половиною рази більше, ніж "Фрам". І друге — якщо на норвезькому судні зібралися дослідники, підготовлені до наукової роботи в таких складних природних умовах, то серед седовцев не було учених-професіоналів, тільки один член екіпажа, хтось Буйницкий, був студентом Гідрографічного інституту Главсевморпути і готував себе до наукової діяльності. Але якщо державою можуть управляти куховарки, то будь-який матрос може замінити собою ученого. Це аксіома тієї епохи.
Правда, наукове керівництво судном все-таки здійснювалося. По рації. Так що екіпаж завжди приблизно знав, що від нього потрібно. А враховуючи безперечний талант капітана Костянтина Сергійовича Бадигина, молодого і наполегливого(йому на початок дрейфу не виповнилося 27 років, а в 30 років він вже став Героєм Радянського Союзу), можна було не сумніватися: седовци зроблять не лише те, що в їх силах, але навіть трішки більше.
Коли опісля півроку після початку дрейфу поряд з трійкою застряглих кораблів почали приземлятися літаки і вивозити людей на берег, седовци відмовилися покинути судно. Вони були упевнені, що через два-три місяці, в розпал літа, до їх судна хтось неодмінно проб'ється, і їх експедиція на цьому завершиться. Але мріям не судилося було збутися: коли влітку 1938 року криголам "Ермак" нарешті пробився до судів, що дрейфували, і вивів з льодів "Садко" і "Малигин", виявилось, що на "Георгии Седове" під час зимових льодових сжатий було пошкоджено кермо, і він не міг йти за "Ермаком" навіть на буксирі. Що залишалося робити? Тільки перетворити судно на плаваючу полярну станцію.
Так що до наукових досліджень додалася ще робота по ремонту судна. І незважаючи на це в ході дрейфу був зібраний унікальний науковий матеріал, проведені цінні океанографічні, метеорологічні, геофизичні і біологічні спостереження.
Кермо, звичайно, полагодили, але набагато пізніше. І ще майже дві зими пробули в льодах. І тільки в січні 1940 року в умовах арктичної зими до "Георгія Седову", що знаходився в Гренландському морі після дрейфу через протоку між Шпіцбергеном і Гренландією, пробився криголам. Як він називався, можна здогадатися з однієї ноти. Це був, природно, "Йосип Сталін". 13 січня 1940 року криголам вивів застряглого побратима з льодів. А 29 січня 1940 року судно прибуло в Мурманськ.
За героїзм і мужність абсолютно усі учасники дрейфу були удостоєні звання Героїв Радянського Союзу, а корабель нагороджений орденом Леніна. До 1967 року "Георгій Седов" був у строю. У 1967 році в лад вступив новий криголам з тією ж назвою — "Георгій Седов".
А взагалі в долі цього корабля "сімка" завжди відігравала важливу роль. По-перше, він був закладений на стапелях суднобудівельного заводу в шотландському Глазго в 1907 році, по-друге, мав довжину практично 77 метрів, по-третє, почав свій знаменитий дрейф в 1937 році, і нарешті, був списаний в 1967 році.
Залишається додати, що його "правнук" "Георгій Седов" зразка 1967 року в нинішньому році відмічає свій 30-річний ювілей. І дуже хочеться сподіватися, що його екіпаж служитиме не менш гідно. Хоч би ті ж 60 років.
